ВІД МІСТА В ЄВРОПІ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО МІСТА

Опубліковано 5 Жовтня

Звістку про те, що Івано-Франківськ здобув Приз Європи-2018, мені приніс мій заступник Богдан Білик. Мабуть, прийшов похизуватись і поділитись радістю. А я у свою чергу подзвонив до свого хорошого колєги Сергія Надала. Не хвалитись – ні, скоріше тому, що знав: той оцінить такий здобуток справедливо, адже Тернопіль теж змагався за нагороду. І таке…

А потім наринула ціла хвиля вітань різного рівня і неймовірна цікавість преси, навіть центральної, яка нашу «провінцію» особливою увагою не балує. Це було трохи несподівано і приємно. Тоді до мене прийшло усвідомлення, що це велика відповідальність та честь, адже Івано-Франківськ – друге місто в Україні (починаючи з 1955 року), яке отримало цей Приз. І бути в одному списку з Віднем, Турином, Стамбулом, Нюрнбергом – це велике визнання.

Для українця часто поняття «Європа», «європейське» – це щось виняткове, щось вищого рівня. Бо навіть коли за Союзу комусь вдавалось отримати крам з Латвії, Чехії чи Польщі, то було чимось незрівнянним. Вже відтоді у нас заклалось уявлення Європи як абсолютно іншого, паралельного світу.

Для мене європейське місто це все-таки три складові: інфраструктура (велоінфраструктура, пішохідні зони, парки, сквери, доступність для маломобільних груп). Друге – всі потужності мають накопичуватись навколо великого центру. Це так звані міста-магніти, які притягують молодь, фахівців, інвесторів тощо. Ну і третє – це принцип відкритості і прозорості влади.

У цих аспектах для мене взірцем є німецькі міста. У них чудовий благоустрій! Це першочергово через ту педантичність німців, які все прораховують до дрібниць. Тут більше заслуга не управління, а саме менталітету. У нас має трапитись переворот свідомості, аби такого досягнути. Пам’ятаю, як в Баварії мене вразило, що на світлофорі жінка чемно чекала свого кольору. При цьому на горизонті не вимальовувалось жодної автівки. А от в Штатах вже не те, відчувається присутність нашого менталітету. І в Німеччині не все ідеально, проте…

Знову ж таки, всього під одну лінійку міряти не слід. Я спостерігаю, як тепер стрімко розвивається Польща а от, приміром, Чехія, яка раніше демонструвала кращий рівень, вже трохи зупинилась. От в цьому шаленому темпі трансформації для нас прикладом мають стати Люблін (він, до речі, минулого року отримав Приз Європи), Жешув тощо. Вони дуже подібні до Івано-Франківська і нам є чого в них повчитись.

Але Івано-Франківськ має свій неповторний шарм. Іноземці люблять до нас приїздити і повертатись. Їх тішить наша безпосередність, щирість, неймовірна гостинність. На церемонію вручення нагороди ПАРЄ завітали півтора десятки закордонних делегацій. Всі залишились задоволені, погощені й вражені чудовим концертом.

Величезна різниця між європейським містом і містом в Європі. Мені здається, що ще кілька років тому ми були просто містом в Європі локально, але не змістовно. А сьогодні помічаю, як Івано-Франківськ стає направду європейським. Добре, що це відзначила Асамблея Ради Європи. І сподіваюсь, це помічають тисячі франківців.

P.S.  Кому б я наступному передав Приз Європи?.. Мабуть, Тернополю чи Хмельницькому. Ми дуже схожі та близькі з цими містами. Ми позичаємо один в одного різні тенденції, ініціативи, цікаві проекти. Ці два міста справді заслуговують нагороди. Хоч її власника наступного року без змін визначить поважна ПАРЄ.