Українське кіно: дивитись чи не дивитись

Опубліковано 14 Вересня

Вже другий тиждень збираюся сходити з дружиною в кіно, та все щось ніяк не вдається. Насправді, не всі можуть зрозуміти, як це чудово, що зараз кожен з нас має можливість піти в кіно коли хоче та переглянути те, що хоче. В прокаті є стрічки як зарубіжного, так і українського виробництва. Ну й звісно мене,  як націоналіста, не може не тішити, що в українському прокаті немає російських фільмів. А ще пам’ятаю ті часи, коли обирати не доводилося й фільми можна було переглянути лише на вихідних й у визначену годину. Та й то не завжди.

Пам’ятаю, як був малим, любив дивитися мультфільм «Жив-був пес». Бачив його разів 10 точно. Ще інколи й зараз переглядаю, та тепер він сприймається вже геть інакше. Дуже філософський як на дитячий мультфільм.

Також мені подобалися мультфільми про козаків. Всі їх знають. Культова серія. Ще з юних років пам’ятаю фільм «Пропала грамота», про «діжечку». Це ті, які мені пригадуються дуже добре.

Взагалі моє дитинство припало на переломний момент – розвалу Радянського союзу й становлення Української держави. Тоді дивилися і такі, і такі. Більшість були радянські фільми, але не бракувало й тих, які знімалися на кіностудії Довженка в 70-80-х роках – хороше українське кіно.

Після становлення незалежності для українських фільмів почалися не найкращі часи. Довго їх не було взагалі, згодом почали трохи знімати. За часів мого депутатства знімали десь 4-5 стрічок – для такої країни це майже нічого. Але фільм «Нескорений» та «Залізна сотня» Олеся Янчука закарбувалися мені в пам’яті.

Питання про створення українських фільмів постійно піднімалося в кулуарах Верховної Ради, коли я  був депутатом. Та тоді біда була в тому, що «регіоналам» це було непотрібно.

Та й взагалі, питання українського кіно може бути різним. Це можуть бути російськомовні фільми з лейбою «Зроблено в Україні», які випускає 1+1. Наче й український, але щось не зовсім. Справжнє українське кіно повинно нести якийсь зміст. Воно може бути різних жанрів, але мати якусь ідею. Мені дуже імпонує стрічка «Сторожова застава» – пригодницький фільм для підлітків. Він легкий та розважальний, з гумором, але впродовж цілого фільму відчувається патріотизм «Що ось ми – українці, ми – русичі». Нашому кінематографу бракує саме таких картин.

Зараз фільми почали отримувати більше фінансування. Нинішній керівник Держкіно Пилип Іллєнко – не лише кінорежисер, а ще й хороший менеджер. Родина у них така, талановитих людей. А ще крім того він знає, як залучити кошти. Саме тому, що це правильно працює, є ринок і є конкуренція. А що може бути краще для підвищення якості продукту, особливо якщо це фільми, ніж здорова конкуренція?

Багато вийшло стрічок історичного характеру, фільмів зі змістом, таких як «Кіборги» та «Червоний». Тих стрічок, які ще 5-10 років тому ми лише мріяли знімати та дивитися в кінотеатрах. Й з гордістю розуміти, що вони наші. Зараз найбільше про українські фільми мені розповідає мій добрий друг Богдан Бенюк. Адже він в тому всьому постійно: десь на зйомках, десь просто бачив зйомки. Тож розповідає мені про новинки.

Не всі зрозуміють, але на мою думку, право на існування мають і такі сюжети, як «Припутні». Я так сміявся, коли його переглядав. Це стрічка про Чернігівщину, то про колорит місцевих сіл. Було прикольно його подивитися, особливо,  якщо ти бував там.

Шкода мені, та через свою роботу, не завжди маю час для походу в кіно. Та українські фільми намагаюся не пропускати. Останні, на яких був – містичний трилер «Брама» та «Гірська жінка: на війні». Сподобалися мені обидва. Ще дуже чекаю «Крути», історичного характеру. Також бачив трейлер «Короля Данила» – дуже багатообіцяюче. Тепер хочеться побачити кінцевий продукт. Та найважливіше, щоб українці ходили дивитися українське кіно. Це найбільша підтримка. Так, може десь ще не дотягаємо й десь щось виходить не так, як хотілося. Але ми повинні ходити.