Назад до школи

Опубліковано 3 Вересня

У когось осінь асоціюється з жовтими деревами, холодами чи туманами. Але, мабуть, найбільш яскрава асоціація – початок навчального року. Навіть той запах ранкового туману на декілька хвилин повертає свідомість за шкільну парту.

Ясна річ, що роки стирають багато моментів. Так би мовити час фільтрує пам’ять. І тоді, чомусь, коли намагаєшся пригадати період зі свого життя, на думку приходять курйозні дрібниці. А зовсім не події, що на той час здавалися проблемами Всесвітнього масштабу.

Своє навчання у Природничо-математичному ліцеї пам’ятаю як щось цікаве і тепле. Вступив туди я у 92-му році. То були веселі часи. КВК, футбол (!і навіть участь в обласному турнірі з футболу), кавалєрка та залицяння. А ще – щире бажання стати пілотом…

Якщо згадувати себе як учня, то пам’ятаю захоплення математикою та історією. Їх любив найбільше, і ці предмети давалися мені найлегше. Натомість, складнішими для мене були мовні дисципліни. До речі, школу закінчив зі срібною медаллю: єдина четвірка – з української мови. Найбільший парадокс в тому, що саме вчителька з української мови та літератури Ольга Осташук була моєю улюбленою. А от класного керівника ми називали «Шуріком» – правда, тепер вже точно не пригадую чому.

Сказати, що я був взірцевим учнем – не можу. Бувало і я махав кулаками. Навіть ворога «запеклого» мав, майже тезку – Марцинковського. З ним часто мірялися силою. Одного разу умудрилися побитися по дорозі на прощу в Гошів. Зате назад вже поверталися як смиренні друзі)

А от з дівчатами з нашого класу не складалося. Ми, хлопці, попри будь-які намагання підкорити серця однокласниць, не були балувані їхньою прихильністю. Вони більше звертали увагу на старшокласників. Нас це страшенно бісило, але водночас і стимулювало.

Пам’ятаю і свій випускний. Тоді запросив однокласницю Надю затанцювати «Голубку». Любив цей танець ще з дитинства, коли з батьками ходив на весілля. І тут, виконуючи одне із завдань, треба було взяти партнерку на руки. От тут я й не розрахував сили. І вже через кілька секунд ми разом гепнулися на підлогу танцзалу. Тоді було страшенно соромно. А зараз цей епізод – став найяскравішим спогадом того вечора.

З однокласниками стараємося підтримувати стосунки. Наскільки це можливо в реальних умовах. Бачимося зовсім не часто, але магічним є той факт, що при зустрічі стирається реальне відчуття часу. І люди, яких ти не бачив купу років, насправді зовсім не змінилися, хіба що – прізвища у дівчат)