РусланМарцінків
  • Головна
  • Про мене
  • Новини
  • Блог
  • Контакти
  • Взаємодопомога

КОЛИ У МЕНШОСТІ МОЖНА ПЕРЕМОГТИ БІЛЬШІСТЬ

  1. Головна
  2. Блог
  3. КОЛИ У МЕНШОСТІ МОЖНА ПЕРЕМОГТИ БІЛЬШІСТЬ
<Попередня
Наступна >

КОЛИ У МЕНШОСТІ МОЖНА ПЕРЕМОГТИ БІЛЬШІСТЬ

Опубліковано 1 Листопада

Вперше важливість цього свята я зрозумів, коли мені було десь 20. Тоді в «Пласті» робили реконструкцію історичних для Західноукраїнської народної республіки подій. Саме тоді до мене прийшло усвідомлення, що тоді українці були в меншості у своїх містах. Не лише у Франківську, а й у дрібніших. Українці були навіть не другим, а третім за чисельністю населенням. Й попри все, показали всьому світу, що навіть у меншості можуть перемагати більшість. І встановлювати владу на своїй землі.

По суті, у 19 столітті українці зникли з карти. Про таку націю нагадували лише окремі постаті. Й тільки на початку 20 століття почалися якісь зміни. Тоді брат Січинського, нашого відомого композитора, застрелив Потоцького. Цим він показав всім, що українці готові боротися, протиставляючи свої життя та сімейні пріоритети, ставити українські традиції вище. Саме тоді, передаючи це дітям в пластових таборах я зрозумів, наскільки велике це свято й щоб без ЗУНРу та інших визвольних змагань – нам би просто не було на чому будувати країну.

Дивлячись на цей день сьогодні, все більше розумію, що місто  завжди відображає того, хто в ньому керує. Знаємо, що довгий час у Франківську панували поляки. Відповідно назви вулиць та площі, як і сама назва міста, були польськими. Радянська доба принесла вже радянські назви. Але тепер настав час ренесансу українців. Наше завдання зараз – наповнення міста не лише назвами, а українським змістом. Він повинен бути настільки сильним, щоб ніхто вже не зміг змінити цього.

Зараз в мене є розуміння того, що ці процеси незворотні. За декілька поколінь місто стало моноетнічним. Не повністю, звісно, але переважають все ж українці. І тепер, хто б до нас не приїздив, він повинен зважати на українські правила, та зачасту тепер – й на українську мову. Це важливо – зберегти український зміст у сьогоднішньому. Але тепер я сміливо можу казати не лише про Західну Україну. Я вважаю, що вся наша країна стає більш націоналістичною. Вже аж до самого Сходу. Ці буремні події підштовхнули нашу країну стати більш українською. Й цей процес все ще триває.

Люди мають коротку пам’ять й саме тому зараз недооцінюють цей день. Ми чомусь завжди мислимо категорією теперішнього. Й швидко забуваємо навіть ті події, які відбулися нещодавно. Що ж тоді говорити про те, що трапилося 100 років тому. Це вже перервані покоління, адже вже не залишилося тих, хто пам’ятає їх особисто. Перервана також наша героїка в часи радянської окупації. Тому важливо нині робити різні заходи в інших форматах, щоб молодь могла зрозуміти чому це було так важливо. Що завдяки тим подіям ми можемо зараз мати Україну.

Пам’ятаю, як в дитинстві дідусь розповідав мені про визвольні змагання. Але більше з ним ми говорили про Другу Світову, адже він був її учасником – дивізійником. Найчастіше він розповідав мені чому пішов у дивізію «Галичина». Йому тоді було 17. Й прикладом для нього були «усуси», вони думали, що дивізія – це нові січові стрільці. Але спадковість тоді дуже відчувалася у тих подіях. Адже між війнами проміжок невеликий й хоч одне покоління вже змінилося – була якась наслідковість. Ми часто це обговорювали, для них молодих це була свого роду романтика.

З батьком говорили менше й найчастіше – у форматі дискусії. Сперечалися про всі ці події. У батьковій родині були персони, хоч і не першими постатями ЗУНР, але дотичні до визвольних змагань Першої Світової. Тому згодом змушені були виїхати закордон. Один з них був адвокатом в (адміністрації ЗУНР працював в апараті), інший – медиком. Але в родині завжди пам’ятали про них. У нас збереглися старі світлини з тих років, які ми часто переглядали.

Тепер я говорю про ці всі події зі своїм сином. Для нього це зараз особливо цікаво, адже він на останньому етапі вивчення української історії в школі. Й точно знаю, що коли у нього будуть свої діти, він розповідатиме їм те, що почув від мене й свого діда.

Новини

  • Останні
  • Популярні

21 Липня

ВОЄННИЙ СТАН. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК [ЛИПЕНЬ, СЕРПЕНЬ ОНОВЛЮЄТЬСЯ]

3 Червня

ВОЄННИЙ СТАН. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК [ЧЕРВЕНЬ]

27 Травня

ВОЄННИЙ СТАН. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК [ТРАВЕНЬ]

17 Травня

Івано-Франківськ знайомить всіх охочих зі Степаном Бандерою

7 Листопада 7

ВО “КАРПАТИ” НАРОЩУЄ ПОТУЖНОСТІ

21 Лютого 5

ТРАНСПОРТНА КАРТКА: ВИ ПИТАЄТЕ – МИ ВІДПОВІДАЄМО

23 Січня 4

В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ РОЗПОЧИНАЄ РОБОТУ НОВЕ ПІДПРИЄМСТВО

12 Листопада 3

РОБОТА Є: ЛРЗ ШУКАЄ ПРАЦІВНИКІВ

Фото

Теги

  • Моя думка

Архів

  • Липень 2022 1
  • Червень 2022 1
  • Травень 2022 4
  • Квітень 2022 5
  • Березень 2022 20
  • Лютий 2022 16
  • Січень 2022 11
  • Грудень 2021 18
  • Листопад 2021 15
  • Жовтень 2021 15
  • Вересень 2021 17
  • Серпень 2021 14
  • Липень 2021 16
  • Червень 2021 15
  • Травень 2021 15
  • Квітень 2021 23
  • Березень 2021 18
  • Лютий 2021 19
  • Січень 2021 15
  • Грудень 2020 22
  • Листопад 2020 15
  • Жовтень 2020 19
  • Вересень 2020 26
  • Серпень 2020 24
  • Липень 2020 25
  • Червень 2020 29
  • Травень 2020 14
  • Квітень 2020 9
  • Березень 2020 17
  • Лютий 2020 18
  • Січень 2020 18
  • Грудень 2019 11
  • Листопад 2019 17
  • Жовтень 2019 17
  • Вересень 2019 18
  • Серпень 2019 20
  • Липень 2019 18
  • Червень 2019 17
  • Травень 2019 24
  • Квітень 2019 19
  • Березень 2019 23
  • Лютий 2019 20
  • Січень 2019 21
  • Грудень 2018 22
  • Листопад 2018 22
  • Жовтень 2018 23
  • Вересень 2018 3
  • Серпень 2018 13
  • Липень 2018 17

© Руслан Марцінків. Всі права захищено