ДЕНЬ, КОЛИ ІСТОРІЯ ПЕРЕВЕРНУЛАСЬ

Опубліковано 20 Лютого

Пам’ятаю, як в цей день 5 років тому я визирнув з вікна готелю “Україна” і не міг повірити власним очам…Надворі коїлось щось неможливе, події, розвиток яких не міг передбачити ніхто. Це була кульмінація Революції Гідності. Коли беззбройних людей цинічно розстрілювали просто посеред вулиці… І після цього кожен зрозумів: “Зараз або ніколи! Треба йти до кінця”.

Пам’ятаю, як Руслан Кошулинський з побратимами побігли на верхні поверхи готелю, аби подивитись, чи не там засів снайпер. Пам’ятаю ту метушню, той шок… Як до сходів “України” почали зносити трупи, а зовсім поряд, біля входу звичайна медсестра з Бродівщини надавали першу допомогу пораненим. Але ні, вона не була звичайною! Неймовірно відважна і сильна людина – на таких людях, в принципі, і тримався Майдан.

Тоді ми вистояли завдяки неймовірній волі народу. Страшно уявити, що було б зараз, якби здались! І нехай не всі ідеали Революції дотримані, але ми відстояли нашу гідність, а це – головне!

Після революційних буднів, зійшовши з трибун, багато забули свої палкі промови і пішли робити “політику”. Когось ця Революція підняла до вершин народного визнання в ейфорії змін…Чи виправдано? Аналізувати треба зараз, 5 років по тому. Проте тому, хто втратив рідних, друзів, коханих у сутичках, складно рухатись вперед, якщо попереду немає змін, за які гинули люди…

Озираючись на ті події, розумію, що краще нам йти еволюційним, а не революційним шляхом. Але українцям потрібне було перезавантаження, те, що змінило б нашу ментальність, бачення своєї держави і що ми є основою цієї держави! Якщо мені б зараз сказали стояти на Майдані на півроку, на рік довше, але уникнути жертв, я б стояв і кожен, думаю, стояв. Але сталось так, як сталось. Того вимагала історія Незалежної України!

P.S. Сьогодні в Івано-Франківську ми вшановуємо Героїв Небесної Сотні. Шкода, що нас не так багато, як 5 років тому, коли ми ховали Романа Гурика. Символічно, що в момент, коли співали «Вічная пам’ять» навіть небо заплакало з нами…